РОЗДУМИ УКРАЇНСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ 

Готуюся до уроку в гімназії і плачу. Рідні ходять навшпиньках, не чіпають мене, як намагаються не чіпати людину, в якої велике горе. А воно й справді велике. І справді горе…

         Я готуюся до уроку.

      Не хочеться мені читати семикласникам віршики про солов'їну. Не хочеться розповідати 20 цікавих фактів про мову. Не хочу проводити конкурси. Розкажу їм, як українці стали російськомовними. Розповім, як Київ і Харків «Всєгда бил рускім».

      9 листопада День української мови, а 3 листопада далекого 1937 року в урочищі Сандормох рука російського ката виривала з України серце, голос, розум, майбутнє… убиваючи один за одним 134 «українських буржуазних націоналістів». Росія звинуватила їх у тероризмі! Боже, як банально, сьогодні ті самі звинувачення.

      Хочу показати учням тих українських «терористів». Узяти хоча б вибірково, бо всього їх було за 4 дні 1111.

     Про «терористів» Леся Курбаса і Миколу Куліша вже чули. Два друга в житті. Курбас - український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Куліш - український письменник, режисер, драматург, громадський діяч, газетяр і редактор, діяч української освіти, педагог. Лесь Курбас і Микола Куліш товаришували. Курбас ставив п'єси Куліша в театрі. Смерть вони зустріли теж разом. В таборі на Соловках, святкуючи річницю російської революції, капітан Матвєєв поставив двох друзів поруч і вбив одним пострілом. У голову. Одна куля пролетіла крізь дві голови… Обоє творили українською, жили Україною.

      Або ось, ще два «терористи» Марко Вороний і Микола Вороний. Син і батько. Марко - український поет, перекладач, дитячий поет. Видав 5 книжок для дітей та збірку віршів. Перекладав з німецької, французької, італійської, єврейської. Батько, Микола Вороний - український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Терориста-батька, звинуватили в тому, що він шпигун. Син кинувся його захищати. Ходив по судах, вимагаючи перегляду справи для батька, і сам потрапляє за ґрати. Отримує звинувачення: участь в терористичній організації на чолі з українськими ПИСЬМЕННИКАМИ- ТЕРОРИСТАМИ. Сина, Марка, розстрілюють 3 листопада 1937 року в тому ж Сандормосі тим же диявольським виродком-Матвєєвим. Батька, Миколу Вороного, розстріляють через 7 місяців після сина.

     Знаєте в чому цинізм ситуації? О, Росія не може без цинізму! Марко Вороний, будучи студентом, пише курсову роботу. Упізнаєте?

Родились ми робити з казки дійсність
Долати простір і скоряти час.
І окрім рук у нас вже крила міцні
А окрім серця є мотор у нас
Все вище, і вище, і вище
Прямуємо лет наших птиць
І в кожнім моторі їх дише
Безпека і спокій границь!

      Так! Це Марш сталінських авіаторів. Автора розстріляли, а пісню -  нащо добру пропадать, переклали російською. Її співала вся країна. Ми її співали. Нам було всім добре…

       Вороні писали українською і жили Україною. Із Соловків Марко теж писав листи українською. Останній лист перед розстрілом він написав до мами… російською …

       Готуюся до уроку і плачу. Плачу над нашими долями. Я часто дивувалася, чому нас тоді знищували, а ми мовчали? Чому не піднялися? Чому не дали відсіч. Нас же тоді скільки було? 80 мільйонів? Сьогодні прийшло усвідомлення. Ми й сьогодні мовчимо. Ми сьогодні такі розумні, а мовчимо так само. Ніцой, яка кинула мідяками в касирку за відмову спілкуватися українською – радикалка! І так вважають навіть мої побратими-письменники! Ми - такі начитані, ми – стільки вже сказали про історичну правду, і що?!

Готуюся до уроку…

                                                                          ЛАРИСА НІЦОЙ, учитель.